Похід-мрія! Лікійська стежка — дивовижний казково-фруктовий похід! Щохвилини було відчуття свята. Ці 11 днів подарували нам безліч приємних несподіванок, тепла і неймовірно прекрасних краєвидів! Іти дуже комфортно, переходи переважно в затінку дерев, а наприкінці – лагідне море.
Цей похід – дуже корисний і для душі, і для тіла: правильне харчування з безліччю фруктів, фізичне навантаження, ми лягали спати із заходом сонця і прокидалися зі світанком (якраз чути спів під час вечірнього і ранкового намазу – неповторна екзотика), можливість побути наодинці зі своїми думками, поміркувати, а ввечері посидіти з новими друзями біля багаття.
Турки – дуже привітні й гостинні, і що далі від великих міст, то більше. Постійно нас пригощали: гранатами, виноградом, чаєм, пирогами… На стежці багато спеціально облаштованих джерел із водою просто посеред лісу – відчувається турбота про туристів. Фрукти падають просто під ноги, а господарі садів залишають просто на стежці частування – гранати й апельсини.
Лікійська стежка – поки ще не дуже хожена. Іноді зустрічали цілі групи українців (з деякими хлопцями продовжили шлях разом), іноземців-одинаків і турецькі парочки.
Радимо вивчити кілька слів турецькою (привіт — мерхаба; дякую — тешеккюр едерім), а також узяти з собою сувеніри. Туркам буде дуже приємно (в селах англійської майже ніхто не знає), і вони намагаються вас теж віддячити: щось подарувати, пригостити, зробити знижку
Отже, про сам похід…
Навіть кролики в Гейнюку перед входом у заповідник дуже привітні й кумедні, їли яблука просто з наших рук. Просто райське місце!
Ідемо доріжкою, і раптом відкриваються смарагдові лагуни й водоспади каньйону Гармонії. Їхню красу навіть фото не можуть передати, треба бачити! Треба купатися!
Іноді Лікійська стежка проходить через чиюсь ділянку, і треба лізти драбиною через паркан. Обов'язково варто лізти )
У садах Алі ми їли медову диню, найсмачнішу в моєму житті (до речі, там чомусь усе смачніше), пили свіжовичавлений гранатовий сік (який бадьорить і «надає крила» краще за РедБулл), купили фрукти зі значною знижкою на нашу користь.
У Гедельме – дуже гарні епічні руїни середньовічної фортеці, обвиті плющем, карстова печера, величезні багатовікові платани!
А ще в Гедельме є добрий магазинчик, де варто купити місцевий йогурт, сир і дуже смачне турецьке морозиво.
Ліс на підйомі до Чукур-Яйли просто вражає, здається, що саме тут народжуються казки: химерні кам'яні брили, кремезні дерева, відчуття таємничості…
Підйом на вершину Тахтали-Даг (турецький Олімпос), 2366 м, і спуск від перевалу — дуже легкі й зайняли близько 3 годин без рюкзаків. Краєвид – шикарний, усе як на долоні, і ми – над хмарами… Дуже люблю це відчуття висоти.
Перед селищем Бейчик ми ночували біля справжньої оази. Її варто відзначити окремо: посеред лісу стоїть будиночок із басейном, облаштованими фонтанчиками, самовар, фрукти й соковитискач – щоб самому приготувати сік, гарячий шоколад. Господаря немає, але поруч висить прайс, за яким туристи залишають грошенята. Оце Європа!
Над доріжкою височіють величезні кактуси — почуваєшся як у Мексиці. Це опунції, їхні плоди їстівні, ми куштували, перевіряли, але треба бути обережними з дрібними колючками.
В Улупинарі ми дуже ситно пообідали в затишному атмосферному недорогому рибному ресторанчику «Yesilvadi» (в самому кінці ліворуч, якщо йти від дороги), нам зробили знижку і пригостили національною стравою (коржі й різні намазки до них).
На підході до вогнів Химери ми ночували біля будиночка старого пастуха, який увечері прийшов до нас «побалакати», але ця бесіда більше нагадувала гру в «крокодила», бо англійської він не розумів і навіть чомусь не читав турецькою. Ми пригостили дідуся українським печивом і шоколадом, він нас — мандаринами, і пішов дуже задоволений.
Наступного дня на нас чекало дивовижне природне явище – вогні Химери. Просто із землі, як вічний вогонь! Деякі язики полум'я — дуже високі!
На спуску від Химери розташовані каси. Турок у касі здався мені сумним — і я пригостила його мандаринкою (це все одно що українця яблучком ), але він просто розквітнув: у результаті ми заплатили за меншу кількість квитків, нас пригостили чаєм, шоколадками, пиріжками з сиром, зробили знижку на морозиво. Нам навіть стало ніяково, що ми, мабуть, загнали турка в мінус… Щиро йому дякуємо!
І ось ми спустилися до пляжу Чирали: море – як парне молоко, чистенький пляж. Оселилися просто біля пляжу, на «першій лінії», в досить недорогому кемпінгу «PanCamping», господар якого дуже схожий на Джона Леннона, він теж постійно нас пригощав, добре знає англійську і дуже веселий. Нам так сподобалося, що ми лишилися на 2 дні.
Наступного ранку сходили налегко до Олімпоса, давнього міста, що потопає в заростях лавра. Увечері друзі нашого Джона Леннона влаштували нам фаєр-шоу.
Далі ми з новими друзями вирішили трохи змінити маршрут і пішли Лікійською стежкою в бік Теккірова, а решту двох днів провели в дикій бухточці, не позначеній на карті. Плавали до острівців, гротів, ніжилися під сонцем і всіляко відпочивали після походу.
Перед літаком встигли погуляти старим містом Калеїчі в Анталії, з мальовничими мечетями й залишками замків. Якщо підійти ближче до узбережжя, відкривається чудовий краєвид на водоспади, що падають просто в море.
Дякую тобі, прекрасна сонячна Туреччино! Я – в захваті від тебе! З нетерпінням чекаю нової зустрічі!